Віта Сусак «Брати Архипенки. Історія родини». Звіт

Віта Сусак
«Брати Архипенки. Історія родини»
Звіт
з виконання дослідницького проекту
за підтримки Українського Фулбрайтівського Кола
(Львів – Київ – Кагарлик – Корсунь-Шевченківський – Гарбузин – Корнилівка – Київ –
Львів – Здолбунів – Львів)
29 вересня – 20 жовтня 2020 р.
В умовах протиепідемічних обмежень, викликаних корона-вірусом, було
непросто наважитися на подорожі Україною в пошуках архівних матеріалів, рідкісних
публікацій та адрес, пов’язаних з родиною відомого скульптора Олександра Архипенка
(1887-1964). Я вдячна Українському Фулбрайтівському Колу, що надало мені ґрант на
проведення дослідження і, фактично, підштовхнуло реалізувати цей проект.
Робота в трьох архівах м. Києва – Архіві-музеї літератури і мистецтва,
Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України,
Центральному державному історичному архіві м. Києва – принесла дуже цікаві
результати. Мені вдалося віднайти запис про хрещення Олександра Архипенка в одній
з київських церков; доповнити інформацію щодо періоду його навчання у Київському
художньому училищі. В архівному фонді Івана Врони зберігається машинопис
дипломної роботи Ольги Карпенко «Киевское художественное училище. 1901-1920-е
гг.», в якому авторка на підставі архівних матеріалів подає імена вчителів, описує
принципи навчання, наводить невідомі факти щодо подій 1905 р. та виключення
студентів (серед них і Олександра Архипенка) з училища. Я мала змогу уважно
переглянути архів Української дипломатичної місії в Швейцарії (1918-1926 рр.) і знайти
записи, що підтверджують надання закордонних паспортів скульптору та його дружині
Анжеліці у 1923 р. в Берні, з якими вони змогли виїхати до США. Частину часу я
присвятила опрацюванню матеріалів та копіюванню листів, щоденників у фонді О.
Богомазова, оскільки беру участь у виставковому проекті «Богомазов та Архипенко»,
запланованому в голландському музеї Кроллєр-Мюллер на 2022 р. Для каталогу
майбутньої виставки я маю підготувати статтю, в якій хотіла б порівняти долі двох
авангардистів, що разом починали навчання у Київському художньому училищі – один
виїхав до Парижа, другий там так ніколи і не побував, але обидва стали видатними
постатями в мистецтві авангарду 20 ст. Я мала змогу поспілкуватися з Оленою
Кашубою-Вольвач, відомою спеціалісткою з творчості Богомазова, яка також задіяна в
цьому проекті. Олена допомогла мені розшукати кілька рідкісних видань 1920-30-х рр.
про Архипенка та його вчителя в КХУ, скульптора Григорія Дядченка.
У раритетному виданні 19 ст. «Архив юго-западной России» мені вдалося
віднайти згадку про гайдамаку Архипенка, затриманого на російському кордоні у
Мотовилівці 1758 р., про що вказував у своїх нотатках Євген Архипенко, посилаючись
на розповіді бабусі про їхнього предка. Цікавими знахідками стали архівні справи щодо
заснування періодичних видань Євгеном Архипенком, який до Першої світової війни
видавав у Петербурзі, а потім в Києві українською мовою журнали «Українське
бджільництво» (1906-1910), «Рілля» (1910-1915). У 1914 р. він планував розпочати
видання часопису «Чорнобильське життя», але війна перешкодила цим планам, і він
продовжив видавничу діяльність у 1920-і рр. вже на західній Україні. Всі ці архівні
знахідки дозволять доповнити і обґрунтовано подати історію родини Архипенків.
Завдяки проживанню в готелі «Козацький», що знаходиться в центрі Києва на
Майдані, я пройшла пішки (з фотоапаратом) місцями, якими ходив колись скульптор,
побачила будинок (він зберігся!), в якому він виростав. Записи брата Євгена підказали
мені адресу, тепер ще потрібно підкріпити це архівними доказами.
Я також скористалася можливістю відвідати виставку Андрія Сагайдаківського у
Мистецькому Арсеналі. Мені як куратору доводилось співпрацювати з цим художником
(проекти «реАнімація» 2007, «Пустоти» (2013) у Львівській національній галереї
мистецтв), і було цікаво подивитися масштабну репрезентацію львівського майстра.
Окремою частиною мого проекту були подорожі до Кагарлика та до КорсуньШевченківського. Я не наважилася користатися публічним транспортом, а здійснила їх
машиною разом зі своєю колегою Тетяною Філевською, яка погодилася поїхати своїм
автомобілем (вона з не меншим ентузіазмом досліджує київські сліди Казимира
Малевича).
В Кагарлику, в якому жили дід і бабця братів Архипенків по батьковій лінії,
майже не зберіглося забудови 19 ст. Гордістю міста є ландшафтний парк, закладений на
початку 19 ст. Дмитром Трощинським. Цим парком безумовно прогулювалися Антін та
Одарія Архипенки, що переїхали згодом в пошуках роботи до Києва, і де вже народився
Порфир, батько Євгена та Олександра.

У своїх записах Євген Архипенко згадував про їхнього предка-іконописця, який
розписував «монастир на острові» у Корсуні. Подорож до цього живописного містечка
та зустріч з директоркою Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного
музею-заповідника Парасковією Яківною Степенькіною дозволила уточнити про який
саме монастир йшла мова і дала змогу побачити теперішній стан речей. Територія і
залишки будівель колишнього монастиря належать сьогодні Корсунь-шевченківському
професійному ліцею, що знаходиться між селами Гарбузин і Набутів. СвятоОнуфріївський монастир був заснований тут у 17 ст. гетьманом Григорієм Гуляницьким,
і саме на його запрошення предок Архипенків писав ікони для монастирської церкви.
Монастир вперше закрили у 1920-і рр., купола церкви розібрали і перетворили її на
актовий зал, який існує дотепер. В пошуках ікон, що були забрані з церкви, ми поїхали
разом з П. Я. Степенькіною до сусіднього села Корнилівка, в якому є діюча дерев’яна
церква, і де за розповідями старожилів зберігається декілька ікон з Онуфріївського
монастиря. Церква виявилася закритою, але місцеві жителі дали мені телефон
священника, і за кілька днів він переслав фотографію ікони св. Онуфрія. На жаль, це не
та ікона, яку бачив Євген Архипенко і про яку писав, що на ній зберігся підпис «Ар.-Б.»,
що залишив їхній предок. Подорож показала, що шансів віднайти цю ікону дуже мало,
але варто було побачити ці місця. Крім того, я отримала багато корисних порад від П.Я.
Степенькіної щодо подальших архівних пошуків.
Ще одним місцем, пов’язаним з родиною Архипенків стало містечко Здолбунів
на Рівненщині. Саме тут жили у 1920-і рр. колишній міністр УНР Євген Архипенко і
його батько. На листах, які вони відправляли Олександру до Німеччини, а згодом до
Америки, була вказана адреса – вул. Острозька, 2. Мені вдалося розшукати цю вулицю
(тепер вул. Незалежності) і частково перебудований будинок. Місцевий краєзнавець
Володимир Остапук розповів, що в цій дільниці за польських часів мешкали єврейські
родини, і скоріш за все в однієї з таких родин Архипенки винаймали помешкання.
Зараз в історії та мистецтвознавстві є дуже популярним термін ‘mapping’ –
нанесення на карту, співставлення подій та місць, де вони відбувалися, розгляд
діяльності конкретних осіб саме в такій системі координат. Пишучи звіт, спало на думку,
що мій проект також відбувався в рамках ‘mapping’. У Львові мені вже не складало
труднощів віднайти адреси, пов’язані з Євгеном Архипенком – вул. Корняктів, 1, де
друкувався часопис «Українське пасічництво»; вул. Бляхарську, 9 (тепер вул. Івана
Федорова), де знаходився Ставропігійський інститут, куди надходили йому листи; та
помешкання на вул. Жовківській, 58 (тепер вул. Богдана Хмельницького), де він
проживав в часі Другої світової війни, коли був членом Спілки праці українських
журналістів. Зібрана інформація додала багато фрагментів у викладанні «пазлу» цієї
видатної української родини.
Програма ім. Фулбрайта від самого початку сприяє моєму дослідженню: раніше
я мала можливість працювати з архівами скульптора, перебуваючи на стипендії в
Колумбійському університеті у Нью Йорку, а тепер, завдяки малому ґранту, змогла
провести пошуки в Україні, і я відчуваю обов’язок якнайшвидше завершити цей проект.
Віта Сусак,
кандидатка мистецтвознавства,
експертка Українського культурного фонду,
членкиня Швейцарського академічного товариства
з вивчення Східної Європи (SAGO)
Львів-Базель

Translate »