В Кагарлику, в якому жили дід і бабця братів Архипенків по батьковій лінії, майже не зберіглося забудови 19 ст.
Звіт з виконання дослідницького проекту
за підтримки Українського Фулбрайтівського Кола
(Львів – Київ – Кагарлик – Корсунь-Шевченківський – Гарбузин – Корнилівка – Київ –
Львів – Здолбунів – Львів)
29 вересня – 20 жовтня 2020 р.
В умовах протиепідемічних обмежень, викликаних корона-вірусом, було непросто наважитися на подорожі Україною в пошуках архівних матеріалів, рідкісних публікацій та адрес, пов’язаних з родиною відомого скульптора Олександра Архипенка
(1887-1964). Я вдячна Українському Фулбрайтівському Колу, що надало мені ґрант на проведення дослідження і, фактично, підштовхнуло реалізувати цей проект. Робота в трьох архівах м. Києва – Архіві-музеї літератури і мистецтва, Центральному державному архіві вищих органів влади і управління України, Центральному державному історичному архіві м. Києва – принесла дуже цікавірезультати. Мені вдалося віднайти запис про хрещення Олександра Архипенка в одній з київських церков; доповнити інформацію щодо періоду його навчання у Київському художньому училищі. В архівному фонді Івана Врони зберігається машинопис дипломної роботи Ольги Карпенко «Киевское художественное училище. 1901-1920-е гг.», в якому авторка на підставі архівних матеріалів подає імена вчителів, описує принципи навчання, наводить невідомі факти щодо подій 1905 р. та виключення студентів (серед них і Олександра Архипенка) з училища. Я мала змогу уважно переглянути архів Української дипломатичної місії в Швейцарії (1918-1926 рр.) і знайти записи, що підтверджують надання закордонних паспортів скульптору та його дружині Анжеліці у 1923 р. в Берні, з якими вони змогли виїхати до США. Частину часу я присвятила опрацюванню матеріалів та копіюванню листів, щоденників у фонді О. Богомазова, оскільки беру участь у виставковому проекті «Богомазов та Архипенко», запланованому в голландському музеї Кроллєр-Мюллер на 2022 р. Для каталогу майбутньої виставки я маю підготувати статтю, в якій хотіла б порівняти долі двох авангардистів, що разом починали навчання у Київському художньому училищі – один виїхав до Парижа, другий там так ніколи і не побував, але обидва стали видатними постатями в мистецтві авангарду 20 ст. Я мала змогу поспілкуватися з Оленою Кашубою-Вольвач, відомою спеціалісткою з творчості Богомазова, яка також задіяна в цьому проекті.
Олена допомогла мені розшукати кілька рідкісних видань 1920-30-х рр. про Архипенка та його вчителя в КХУ, скульптора Григорія Дядченка. У раритетному виданні 19 ст. «Архив юго-западной России» мені вдалося віднайти згадку про гайдамаку Архипенка, затриманого на російському кордоні у Мотовилівці 1758 р., про що вказував у своїх нотатках Євген Архипенко, посилаючись
на розповіді бабусі про їхнього предка. Цікавими знахідками стали архівні справи щодо
заснування періодичних видань Євгеном Архипенком, який до Першої світової війни
видавав у Петербурзі, а потім в Києві українською мовою журнали «Українське
бджільництво» (1906-1910), «Рілля» (1910-1915). У 1914 р. він планував розпочати
видання часопису «Чорнобильське життя», але війна перешкодила цим планам, і він
продовжив видавничу діяльність у 1920-і рр. вже на західній Україні. Всі ці архівні
знахідки дозволять доповнити і обґрунтовано подати історію родини Архипенків.
Завдяки проживанню в готелі «Козацький», що знаходиться в центрі Києва на
Майдані, я пройшла пішки (з фотоапаратом) місцями, якими ходив колись скульптор,
побачила будинок (він зберігся!), в якому він виростав. Записи брата Євгена підказали
мені адресу, тепер ще потрібно підкріпити це архівними доказами.
Я також скористалася можливістю відвідати виставку Андрія Сагайдаківського у
Мистецькому Арсеналі. Мені як куратору доводилось співпрацювати з цим художником
(проекти «реАнімація» 2007, «Пустоти» (2013) у Львівській національній галереї
мистецтв), і було цікаво подивитися масштабну репрезентацію львівського майстра.
Окремою частиною мого проекту були подорожі до Кагарлика та до КорсуньШевченківського. Я не наважилася користатися публічним транспортом, а здійснила їх машиною разом зі своєю колегою Тетяною Філевською, яка погодилася поїхати своїм
автомобілем (вона з не меншим ентузіазмом досліджує київські сліди Казимира
Малевича).
Програма ім. Фулбрайта від самого початку сприяє моєму дослідженню: раніше я мала можливість працювати з архівами скульптора, перебуваючи на стипендії в Колумбійському університеті у Нью Йорку, а тепер, завдяки малому ґранту, змогла
провести пошуки в Україні, і я відчуваю обов’язок якнайшвидше завершити цей проект.
Віта Сусак,
кандидатка мистецтвознавства,
експертка Українського культурного фонду,
членкиня Швейцарського академічного товариства
з вивчення Східної Європи (SAGO)
Львів-Базель